Як я боролася із залежністю від смартфона

Ера смартфонів всуціль змінює наше життя. Що ж робити, якщо життя поза смарфонами та іншими гаджетами абсолютно втрачає сенс? Про те, як не стати узалежненим від техніки читайте у розповіді Олі Макар.

Привіт, я Оля і недавно я діагностувала в себе гостру форму залежності від смартфона.

Ось вони, симптоми моєї хвороби:

У будь-який момент, коли стає нудно, я залажу в телефон. Спікер на кілька секунд затих під час лекції – і я вже розблоковую екран, уже заходжу в Фейсбук, а тоді в Інстаграм, а тоді – ой, лекція закінчилась.

Ще я втратила здатність їсти без свого айфона. І навіть беру його з собою в туалет, ванну і душ.

У рідкісні хвилини без інтернету я можу довго розблоковувати і заблоковувати телефон, переглядати фотографії, оновлювати фейсбук, який, як відомо, без інтернету не оновлюється, але я не здаюся.

Будь-що цікаве, приємне, хоч чимось особливе викликає у мене свербіння рук – відразу ж хочеться це сфотографувати. Не буду складати хіт-парад найтупіших, найбільш непідходящих ситуацій, коли звучало моє «Можна, я тебе сфоткаю?» – я знаю, ви повірите мені на слово, бо ви такі ж самі.

Бувають дні, коли просто немає часу й можливості зайти у мої улюблені соцмережі. Коли ці прекрасні дні закінчуються, я можу зависнути в неті на кілька годин: читаю, перечитую, не можу насититись і зупинитися.

Найгірше – вранці і ввечері. Прокинувшись, я, звісно ж, відразу тягнусь до свого зеленого айфончика. Кажу собі, це щоб мозок прокинувся. Інколи таке прокидання триває більше години – я просто гортаю стрічку, читаю беззмістовані коментарі у беззмістовних срачах про те, як правильно варити сосиски – і все це мені здається таким важливим, що можна навіть спізнитися на роботу. Та будь-куди можна спізнитися, тільки б ще трохи поводити пальцем по екрану. І це я ще на Пінтерест не зайшла.

Чомусь саме ввечері, якраз тоді, коли я повна рішучості почитати книгу або заснути, мені починають писати. Знайомі й незнайомі, близькі і далекі, по роботі і по дружбі – здається, вся доля світу розігрується у моєму месенджері. А тут, знаєте, така справа, зайшов на секунду комусь відповісти – і уже хоп! – замовляєш собі фігурний степлер на аліекспресі, а потім – бац! – несподівано друга ночі. Мені, залежній хворій людині, щоночі пишуть інші залежні хворі люди, і підтримувати це божевілля  здається чимось правильним, сучасним і навіть професійним.

Останньою краплею стало усвідомлення: я не можу концентруватися, і це вже перетворюється у стиль життя.

Треба було щось робити, починати лікування.

Було перше жовтня, і хотілось почати нове життя. Рано прокидатися, читати більше книг (а насправді просто читати книги), менше марнувати час. Щоб зізнатися, як сильно я залежна від свого смартфона, мені не потрібні були ні тести, ні особлива чесність: це було очевидно. Я поглянула на себе збоку, злякалася, проаналізувала свої телефонні звички і склала план.

Ось вони, ті прості способи, як я боролася зі своєю залежністю.

1. Правило «з 22 до 10 смартфон вимкнений». Перші спроби були повним провалом: знову і знову я засинала о другій ночі, коли на втикання в екран уже не залишалося жодних сил. Настав час або здатися, або ж діяти рішуче – і я залишила свій смартфон в офісі. У мене є ще один, маленький кнопковий телефон, тож нічого небезпечного у цій затії не було. Той перший вечір без айфона був дуже дивним. Я почувалась вільною і спокійною, читала книгу, писала від руки і навіть повірила, що все вийде.
Згодом, через тиждень, коли все пішло шкереберть, я знову залишила смартфон в офісі на ніч. А потім знову. Якщо відчую, що не можу себе контролювати, знову його залишу.

2. Все частіше намагаюся не брати з собою смартфон, коли йду на зустріч чи прогулянку з кимось.

3. Почала садити дерева: я завантажила додаток Forest, де ти встановлюєш, що, наприклад, наступні 25 хвилин не користуватимешся своїм телефоном. І у тебе росте миле віртуальне дерево, доторкаєшся до екрана – воно сохне і помирає. Деякі мої друзі теж почали садити дерева – це дуже сприяє нашому спілкуванню.

4. Раніше, щоб виправдати свою залежність, я старалась напихнути свій смартфон всілякими корисними і потрібними додатками. Зараз навпаки – я хочу все, що можна робити без телефона, робити без нього. Завела собі блокнот, куди записую всі завдання, ідеї, справи, нотатки, де веду трекінг звичок, витрат, покупок і всього, що лише мені потрібно. Це забирає більше часу? Це економить години часу! Звісно, блокнот не рахує кроки, але давайте будемо відвертими, 1) ми й самі знаємо, коли пройшли достатньо; 2) краще вже це незнання, аніж залежність від гаджета.

5. Дуже допомагає тримати смартфон далі, ніж у радіусі витягнутої руки. Інколи я залишала його в іншій кімнаті, особливо під час обіду. Ввечері я складаю свої гаджети у шухляду в комоді – це дуже зручно і ефективно.

6. Вимкнути всі сповіщення – простий і геніальний крок. Залишила лише месенджер.

7. Я все менше пишу в чатах і все частіше телефоную. По-перше, це дійсно економить час. По-друге, це спілкування: я чую голос, інтонацію людини, я знаю, сумна вона сьогодні чи, навпаки, радісна. Я можу розказати їй те, про що в чаті було б «довго писати». Звичайно, по навчанню чи роботі краще написати мейл. Але я щиро вірю, що люди стануть менш нервовими і самотніми, коли будуть більше спілкуватися голосом, аніж в чаті.

Моє лікування триває лише місяць. Є перші результати, і це тішить: пацієнт не безнадійний.

А що у вас, які симптоми, як лікуєтесь? Напишіть мені. Тільки, благаю, не о першій ночі.